«Ще мої зозулі голосні»…

    Хто він, володар зозулиної прихильності ?

Уже п'ятнадцять років у обласній філармонії на традиційному Всеукраїнському фестивалі-конкурсі хорового і вокального мистецтва «Калиновий спів» я чую у виконанні різних колективів пісню «Моя ти земле калинова» композитора А.Пашкевича на вірші, на жаль, маловідомого поета В.Яремчука. Минулого року   він став членом обласного літоб’єднання «Степ», відтоді двічі в «Стежині»  були опубліковані його твори – вірші та розлога стаття про мистецтво, творчість, літературу. Є автором багатьох пісень.

   У Долинській  нещодавно почало діяти районне творче об’єднання  «Сузір’я  Долинщини», де В.Яремчук є заступником керівника – композиторки М.Білової.  На першому ж зібранні «Сузір’я» колеги по перу заслухали і оцінили цікаву поему В.Яремчука  «Коло дію»  -  своєрідний  фольклорний поетичний календар українських свят.

   Є в його доробку  ще одна  велика історико- краєзнавча поема «Розбрат – птах», чимало віршів, пісень, статей з краєзнавства, етнографії, фольклору, пародії, рецензії. Рясно друкується В.Яремчук у долинській  районній газеті, друкувався в ульянівській районці, журналі «Ятрань»  - громадсько-політичному  та літературно-мистецькому часописі  творчої інтелігенції Приятрання та Надбужжя, де він є членом  редакційної ради. А ще він – учасник художньої самодіяльності. У молодості керував фольклорним ансамблем «Чорнобривці», виступав на сцені з дружиною і трьома дітьми. Тепер уже й онук топче дідову стежку – танцює в ансамблі «Веселка». Брав участь у творчих зустрічах «Євшану» та «Сузір’я» з любителями поезії і пісні у Кривому Розі, Олександрії, Знам`янці , Кіровограді. Зараз працює в Кієві, керує фольклорним колективом.

   І хоч народився він давненько – у 1947році, у селі Вільховому Ульянівського району,  зозулі такій щедрій творчій натурі не скупляться – кують літа… аби ще чимало встиг зробити добрих справ. Хоч і зроблено вже чимало. Після закінчення Уманського  інституту вчителював, був завучем у школі, завідував відділом культури в Ульянівці, загальним відділом у Долинській  райдержадміністрації. Нечастий випадок: чиновник – поет.

   Отож вчитайтеся в образні, проникливі, патріотичні й задушевні вірші В.Яремчука.

 

                                                                                                                      Антоніна Корінь, член НСПУ.

 

                                                                                              Володимир  Яремчук

 КОЛИ? 

Земля моя, – одвічне порубіжжя

держав, змагань, амбіцій і епох.

За всіх часів вона плекала збіжжя,

ждучи, що долю їй окреслить Бог.

 

Як він окреслив – не мені судити…

Земля моя, народ мій голосний

іще живуть, плекають в полі жито,

ще й бачать навіть часом диво-сни.

 

Ростять дітей, сміються і страждають,

скупого щастя ловлять кожну мить

і знову… долю щасну виглядають.

Нема, щоб заходиться та й робить.

 

Земля моя, одвічне перехрестя

і бід, і сліз, і кривд, і зазіхань,

коли сама талан собі окреслиш

без сподіванок на небесну длань? 

 

 

 *** 

На Мангеттені і на Брайтоні –

остарбайтери, остарбайтери.

Що на Невському – зюйдарбайтери ,

на Арбатові – вестарбайтери.

Всюди чартери, всюди бартери

і новітні скрізь остарбайтери.

Іван-Джони, Валеро-Вальтери,

остарбайтери, остарбайтери.

 

За жувачки і за бюстгальтери –

остарбайтери, остарбайтери.

У чужі світи злом завіяні,

забатрачені, заповієні,

розсиновлені  і  розбратані,

по усіх світах остарбайтер ні,

непотрібні тут, землі-матері,

браття, сестроньки!

                        Рабарбайтери!

 

 «гуманітарка» 

Ясної осені, тихої днини –

небо лагідне, ані хмарки,

а все-таки, певно, лихої години

під школу в`їхала  «гуманітарка».

 

В прибульців, здавалось, наміри гарні

і нам би, може, вдячними бути

отим – з Саксонії чи Баварії…

Та ,тільки , як нам війну забути?

 

Це ж наші діти юрмляться там звихрено,

Той натовп, мовби лещатами стисло.

Одними війну заради них виграно,

а іншим – вкрадено їх дитинство.

 

Тягнули за подаянням руки,

що ніби здовжились від напруги,

усі, як є – переможців онуки!

Серце заходилось від наруги.

 

Вдивлялись хижо відеокамери,

як обдирались банани поспіхом

і вже не здавались добрими наміри,

що обернулись глумливим посміхом.

 

Бо камери… кулі довкола сіяли,

аж чулося, ніби затвори клацали,

і цілили, цілили, цілили

в пам'ять нації, в гідність нації.

 

Сідало сонце за обрій червоно,

аж паленіли з ганьби берізки.

І були ті німці добрими й щедрими.

І тихо плакали обеліски.

 

 ***

Не печалься, серце, не печалься.

Ще ясніють долі небеса.

Ще осінній холод не почався.

Серця жар іще не вигаса.

 

Ще мої калини в повній силі,

ще мої зозулі голосні.

Ну то й що, що скроні мої сиві?

То лишень пороша, то не сніг!

 

Тож печаль нітрохи не на часі.

В серці – вировиння молоде!

Не печалься, серце, не печалься…

Для печалі час іще прийде…

 

 

Місто 

Кудись біжать, летять авто

і місто у шаленім ритмі

не помічає, де і хто,

живе у дивнім алгоритмі

уселюдської… самоти.

Самотності на велелюдді…

Націлені, а без мети.

Спрямовані, але заблудлі

у лабіринтах душ і дум,

у монотонності кварталів.

і поглинає вічний шум

пісні надій і плач печалей.

Так легко в бруд тут забрести,

так просто на стежках цих впасти…

А кожен в вирі суєти

жадає чистоти і щастя… 

 

 

Закоханим без взаємності 

Не склалося…Нічого не поробиш.

Теплом любові не розквітла рань.

А казано ж – не зачаровуйсь,

щоб не було гризьких розчарувань.

 

А сказано ж – « не сотвори кумира»!

і те лиш не стосується небес.

Несе життя нас в прозаїчнім вирі,

вхлинаючи всі барви мрій-чудес.

 

Не сотвори фантазії з пустого,

байдужому зорею не світи.

Не сотвори ікони ані з кого,

а надто тим – ні грішним, ні святим. 

 

А спрагле серце й слухати не хоче

сухих «не зачаруйсь», «не сотвори».

А серце болем видивляє очі

й весняної, й осінньої пори.

 

А серце квітне, всупереч морозам,

і в мороці жаских розчарувань,

зібгавши в жменю недоречний розум,

згорає на кострищі спдівань…

 

 

А пісня – вічна

 Минають  дні, минають люди,

Та вічно сонечко сія.

Колись мене між вас не буде –

Душа залишиться моя.

 

Мої пісні, мої тривоги,

Моя любов, моя печаль

знов на чиїсь прийдуть дороги,

покличуть у незнану даль.

 

І будуть росяні світанки

і солов’їні вечори,

і поміж вас мої співанки,

з яких душа моя зорить.

 

Минають дні, минають люди…

Усе мине без вороття.

Колись мене (та й вас) – не буде,

а пісня вічна, як життя.

 

Я упаду, вона – ніколи.

Вона, крилата, ніби птах

без мене на родючім полі

на інших розцвіте устах.

 

І будуть знов світанки в росах

і зорі, мов іконостас.

І наша пісня стоголоса,

так само вічна, як і час.

 

 Розбрат – крук

 (уривок з поеми) 

 ---------------------------------------

       Та чи ж злочинно рідний край любити?

       Це ж так природно, ти литвин чи курд…

       Виходить – патріот, то будеш битий?

       Виходить, краще, коли ти манкурт? 

 

***

       Молюсь за тебе, Україно,

       і за твоїх заблуканих дітей.

       Щоб стати їм за себе воєдино.

       Не ждати, щоб Мойсей чи Прометей

       за нас ішов на непоправну жертву.

       Самі собі даваймо лад всякчас.

       Щоб Зло нове нас не могло пожерти,

       щоби добро утвердилось і в нас.

 

       Єднання хочу для братів, сестер.

       Тим часом  розбрат крила розпростер…

 

       Коли ж засяє день велик ясний

       і розбрат-крук сконає навісний!?